Юрій Шередеко

Нотатки до концепції культури та зомбованості особистості й етносу

В тезах

…Цікаво порівнювати культуру і свідомість, знаходити їхню подібність, взаємозв’язок. Наприклад, подія, як у культурі, так і в свідомості може відбутися лише один раз, вдруге – то вже повторення, підробка. Але як у свідомості, так і в культурі нове може бути виражене тільки через уже відоме. Життя культури, як і свідомості, є міфотворчістю, яка відштовхуються від відомих кліше та архетипів.

У контексті життя культури, її невпинного руху, антитезою до неї, як і до свідомості, треба вживати, як це не дивно, поняття “сознательность”. Воно відображає саме відсутність життя, руху, нових ідей; жорстку покірність встановленій доґмі. “Сознательность” – це свідомість навпаки, але, щоб уникнути плутанини, за антитезу свідомості і культури візьмемо зомбованість (як для окремої людини, так і для суспільного загалу).

Під зомбованістю розуміємо не ті таємничі страхіття (опромінення різними хвилями та інші впливи на людей, щоб контролювати їхню волю), якими нас останнім часом лякають. Мається на увазі дещо інше, буденніше, таке поширене і звичайне, що ми його навіть не зауважуємо, це те жахливе духовне (зокрема інтелектуальне) рабство, якого людство за всю свою історію позбувалося лише в рідкісні моменти культурного розквіту окремих етносів.

Зомбування – це цілеспрямований процес нівелювання як свідомості особистості, так і самосвідомості етносу, перетворення людей у безликий легкокерований натовп. Для цього результату немає жодної різниці, якими засобами його досягнули: найжорстокішим насильством, чи найлагіднішим підлабузним підкупом; з допомогою беззаконня чи закону, релігійних доґм чи політичних гасел; так як це роблять “цілителі натовпу” чи з допомогою якихось таємничих променів, – для знівечення людської гідності всі засоби застосовували і застосовують досі.

Отже, культура повинна допомагати людині усвідомлювати себе, своє місце і роль в загальнолюдському культурному розвитку. Через таке усвідомлення, що завжди має відбиток етносу і відбувається розвиток культури, саме це індивідуальне усвідомлення надає культурній події тієї неповторності, в якій відкривається для всього людства щось суттєво нове, небувале.

Руйнування культури, тобто нівелювання самосвідомості етносу, нації чи особистості відбувається внаслідок підміни морально-етичних норм, вартісних уявлень. Саме так перериваються культурні зв’язки, цілі верстви нації втрачають гідність, і на поверхні історичного процесу з‘являється натовп.

…Треба наголосити, що з точки зору наведеної концепції культури не може бути кращої чи гіршої культури, вищої чи нижчої, чистішої чи більш засміченої. Ці визначення – справа суто суб’єктивного погляду та особистого смаку. В рамках цієї концепції культури можна говорити тільки про те, що в тому чи іншому суспільстві більше чи менше культури, тобто що це суспільство менш або більш зомбоване, що в ньому більше чи менше можливостей для самоусвідомлення, для творчого розкриття особистості.

…Спробуймо розібратись, чому ми маємо зараз таку ситуацію в культурі і як цьому зарадити?

По-перше, наше суспільство справді дуже зомбоване. Люди так звикли до роботи пропагандистської машини, що замість своїх думок користуються фразами з газет, радіо- чи телепрограм. До того ж усі в нас дуже схильні до пошуку винних: то кооператори, то партократи, то мафія, то демократи, то Росія, то ще хтось. Від стану “пошуку винних” до стану “боротьби з ворогами” лише крок. Діагноз такому суспільству простий: – сон розуму…

По-друге, в суспільстві немає усталеної системи морально-етичних уявлень і норм. Частина суспільства кинулась до західного ідеалу красивого життя і хоче його мати неодмінно сьогодні, за будь-яку ціну і будь-якими засобами. Інша частина намагається повернутися до норм християнської моралі. А основна маса все ще перебуває в тенетах легенди соціальної рівності. Це подібне на лебедя, рака та щуку. Біда в тому, що мало в кого цей моральний вибір був свідомий. А поки в суспільстві не відбудеться свідомої переоцінки, зміни вартісних орієнтацій, свідомого вибору єдиних морально-етичних норм, доти об’єднання, консолідація суспільства, до яких нас закликають з високих трибун, не відбудеться, як не відбулося цього в колишньому Союзі. Якщо ж замість свідомого суспільного вибору відбудеться штучна підміна системи морально-етичних норм, то нас знову спіткає національна катастрофа.

По-третє, суспільство розколене ще й за мовною ознакою: україномовний захід; зрусифікований схід та південь; та “русско-украйонский” центр з його зрусифікованими, люмпенізованими промисловими центрами, які у нас вважають центрами культури. У цій ситуації навіть найменше насильство при переході до української мови загрожує повним розколом суспільства, що завдасть нищівного удару культурі, після якого державність, в найкращому випадку, може зберегтися на конфедеративних засадах.

Для ефективного поширення української мови треба, щоб інформація українською мовою не тільки могла конкурувати з російськомовною, а щоб вона неодмінно перемагала в цій конкуренції. Україна не має достатньої кількості наукових, філософських, наково-технічних та науково-популярних видань, які повинні поширювати і пропаґувати надбання української наукової та культурної думки як в Україні, так і в усьому світі. Це саме можна сказати і про пропаганду українського мистецтва.

Отже, нагальною потребою зараз є не стільки повернення до культурних здобутків минулого (навіть якщо це вдасться, то ми станемо тільки аборигенами культурної провінції), а якнайшвидше входження української національної думки до світового культурного процесу.

Перейти до обговорення

Вся стаття на  http://www.ji.lviv.ua/searchFrameset.htm