Людмила Авескулова

Культура миру

Парламентські слухання:

Культурна політика в Україні: пріоритети, принципи та шляхи реалізації 20.04.2005 р. 

У ХХ столітті, чи не найскладнішому в історії людства, міжнародна спільнота прийшла до розуміння того, що мир є однією з найвищих загальнолюдських цінностей. Саме підтримання міжнародного миру та безпеки визнано найпершою і найважливішою метою Організації Об’єднаних Націй, а поступовий перехід людства від культури насильства і війни до культури ненасильства й миру став тим чинником, який дав можливість людству вберегтися від самознищення, зменшити людські страждання та створити передумови для безпечного і якісного розвитку людини.

У преамбулі Статуту ЮНЕСКО зазначено: “Думки про війну виникають в умах людей, тому в свідомості людства треба плекати ідею захисту миру”. Статут містить положення про те, що “мир, заснований тільки на економічних і політичних угодах урядів, не може здобути одностайної, міцної і щирої підтримки народів; він має засновуватися на інтелектуальній і моральній солідарності людства”.

Ідеал життя без воєн бере свої витоки у глибокій древності, але за п’ять з половиною тисяч років історії людства, на жаль, налічується лише менш як 300 мирних років. Найбільш кривавим виявилося ХХ століття, у війнах якого загинуло 140–150 млн. людей, були втрачені величезні багатства, які могли б забезпечити достаток усім народам. Разом з тим, лише у другій половині ХХ століття практика роззброєння, демілітаризації, орієнтації на проведення міжнародної політики мирними засобами перестала бути недосяжною мрією і стала дієвим підґрунтям для розвитку держав, у чому можна переконатися на яскравому прикладі Японії.

Рубіж ХХ-ХХІ століть характеризується деяким зростанням можливостей відвернення воєн, особливо великомасштабних. З’являються підстави вважати сучасну епоху переходом від переважно насильницького до ненасильницького миру, хоча цей процес усе ще містить суттєві суперечності, потребує активних і послідовних дій міжнародних організацій та національних урядів і може зайняти багато десятиліть.

Основою переходу до практики мирного врегулювання конфліктів у дусі взаєморозуміння і співпраці визначена нова миротворча концепція “Культура миру”, прийнята ООН і ЮНЕСКО в 90-х роках ХХ століття. Культура миру визначається як сукупність ціннісних установок, світоглядних орієнтацій, традицій, типів поведінки і способів життя, заснованих на повазі до життя, припиненні насильства, заохоченні ненасильства і практичній відмові від насильства через звернення до освіти, діалогу та співпраці; повазі до суверенітету, територіальної цілісності і незалежності держав; повній повазі та дотриманні всіх прав і основних свобод людини; прихильності до мирного врегулювання конфліктів; повазі й заохоченні рівних прав і можливостей жінок та чоловіків; прихильності до принципів свободи, справедливості, толерантності, солідарності, співпраці, культурної різноманітності, діалогу і взаєморозуміння на всіх рівнях суспільства та між народами.

44-та сесія Міжнародної конференції з питань освіти, проведена в Женеві 1994 року, визнала за необхідне поширити концепцію “Культура миру” на відносини не лише між державами, а й між етнічними, культурними, релігійними групами, що відповідає новим реаліям після руйнування біполярного світу. На сьогодні культура миру перебуває в центрі уваги міжнародної спільноти. У Резолюції 53/243 Генеральної асамблеї ООН “Декларація і Програма дій в галузі культури миру”, проголошеній 13 вересня 1999 року, 2000 рік було оголошено Міжнародним роком культури миру, а період 2001–10 років — Міжнародним десятиліттям культури миру і ненасильства в інтересах дітей планети. Розбудові культури миру присвячені численні програми міжнародних організацій, її посиленням переймаються провідні державні діячі, вчені, громадські й духовні лідери. І в цьому загальнолюдському процесі Україна сьогодні посідає визначне місце. Незважаючи на всі соціальні потрясіння, на етнічну різноманітність, на відчуженість і нерідко корумпованість вищих державних службовців, які своїми діями поглиблювали без того важку кризу в країні, українському народові у своїй мудрості вдалося зберегти мир, толерантність, повагу до життя людини; утриматися від пролиття крові. Україна також подала міжнародній спільноті високий приклад прагнення до мирного співіснування з іншими державами, провівши повне ядерне роззброєння. Квінтесенцією прояву духу миру в новітній історії України стали події 2004 року — виступи протесту громадян проти фальсифікації виборів, які прикували увагу всього світу своєю емоційною та етичною висотою.

Очевидно, що та народна мудрість, яка не лише осягла розумом, а й засвоїла мир як практичну цінність, не виникла водночас, а формувалася впродовж тривалого періоду, чи не все життя українського народу. На нашу думку, сьогодні дуже важливо визначити, дослідити і представити ті історичні витоки, з яких формувалася культура миру в Україні, її історичну роль і цінність для сучасної України. Можна реалізовуватися цілий спектр заходів зі сприяння становленню культури миру через освіту, взаєморозумінню, терпимості і солідарності, визначених у Програмі дій в галузі культури миру, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН 13 вересня 1999 року. Можна також передбачити тимчасові або постійно діючі виставки, музейні експозиції, що розкривають історичний шлях до миру і сучасний стан культури миру в інших країнах світу, міжнародні заходи, спрямовані на її утвердження і посилення.

Зважаючи на завдання культурно-мистецького комплексу, що планується створити на території заводу “Арсенал”, — підтримати та гідно представити українську культуру у світі, — видається за доцільне покласти в основу концепції комплексу ті цінності, які визнані у світі, і якими український народ гідно вирізняється серед інших, у практичній реалізації яких він може стати прикладом для інших народів. Стрижнем цієї ціннісної основи повинна стати цінність, беззаперечна для всіх членів міжнародної спільноти, — мир.

Перейти до обговорення