Чи стануть Громадські ради інструментом громадянського суспільства в Україні?

Інформаційний привід: V.Z., експерт «Ліги Культури»:

У новинах сайту «Ліги Культури» ви прочитали про створення Громадської ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України. Сама процедура виборів заслуговує на увагу, бо розкриває, як розігруються  сценарії політичних ігор у демократію, і робить актуальним питання: чи стануть Громадські ради інструментом громадянського суспільства в Україні?

Як формувались списки учасників Установчих зборів? Вони реєструвались самі, чи їх хтось спонукав до цього?  Реєстрація почалась о 9 годині. А біля 10 в залі вже явно відчувалась наявність двох великих груп. Перша сиділа компактно, зайнявши перші ряди. І чомусь вони, будучи представниками різних організацій, одне одного знали, активно спілкувались і про щось домовлялись.  Як тільки почались процедури голосування по порядку денному, зразу дуже активно проявився молодий чоловік, який вносив альтернативні пропозиції, сказав, що він юрист,  член кількох інших Громадських рад, і знає, як правильно ці процедури проводити. Пропонуючи нових людей у лічильну комісію – коментував: він уже має великий досвід у цій справі. Звідкіля ж він це знав? Потім виявилось, що і вся група, знайомих між собою, його знають. В перерві перед голосуванням пан Роман Хорольський  (як виявилось, саме так звати молодого чоловіка) двічі необережно сказав «наші». Процедура голосування показала, що це дійсно «наші». Вони зібрались разом, і радячись між собою, робили у бюлетенях для голосування однакові помітки. На питання: «А що це за підпільна партія і колективне голосування?»  Пан Роман відповів: «Це законна процедура лобіювання.»  «А кого, чи що ви лобіюєте?»  «Ми проти списків Міністерства».

Хто такі «ми» - про це далі.

А чи були списки Міністерства?  Схоже, що так. Бо крім «своїх» у раду пройшли люди, які були в робочій групі по підготовці установчих зборів, в президії зборів (вся президія в повному складі). Люди, які і без Громадської ради завжди були громадськими помічниками Міністерства. Навіть зовсім нещодавні чиновники міністерства (Я.Я.Болюбаш, начальник департаменту вищої освіти). Було в залі і кілька «диваків», які видно зареєструвались на установчі збори самі.  Це відомі активні освітяни, які завжди включаються в творення нових демократичних підходів. От вони й не були обрані.  Процедури презентації або самопрезентації учасників зборів не було. Тож кожна група голосувала за тих, з ким домовились, за «своїх».

А хто ж ці загадкові «ми»?

Спочатку про їх активного спікера. Хорольський Роман Миколайович – голова Фундації молодих лідерів. Сайту організація немає, але є «В контакті», де  інформація про лідера. В біографії пишеться: «Громадський діяч! Адвокат! Правозахисник!»  Чомусь зовсім нічого про те, де народився, де і як вчився. Але ж: двічі громадський інспектор, двічі головний редактор громадсько-політичних журналів і член 7 (!!!) Громадських рад при органах державної влади, зокрема при МЗС, МВС, КМДА, Міністерства культури. Уявляєте цю громадську діяльність?! Здається з’являється нова професія – громадянин. Видно за неї непогано платять. Бо поєднати таку бурхливу громадську діяльність з зароблянням на хліб насущний професійною діяльністю – неможливо.

Ще цікаві спостереження. На фото пан Роман у вишиванці. Виступає українською, між «своїми» говорить російською.   У назві організації «молоді лідери» (серед тих, хто брали участь у зборах – більшості за 40). Емблема: на синьому фоні силует людини з летючими стрічечками в руках…

З усіх цих спостережень напрошується два висновки. Перший – стосовно політичних технологій. Пам’ятаєте народну мудрість про те, хто найголосніше кричить: «Лови злодія!» ? Правильно,- злодій. Ті хто зараз найголосніше кричить про неминучість фальсифікацій, про те, що ці вибори будуть найбруднішими, знають про що говорять. Поки всі будуть думати про використання всім відомого адмінресурсу, вони створюють нові. Зокрема. Політична сила N, крім офіційного передвиборчого штабу створює анонімний штаб. За цілком конкретні кошти до нього залучаються керівники невеликих, маловідомих і щойно, нашвидкуруч створених громадських організацій.  Вони неформально об’єднуються у певну політичну платформу, лобіюють процес входження у різні Громадські ради. Таким чином отримують вплив і на електорат, і на адмінресурс. Саму технологію можна було б вітати, як досить креативну, якби за нею стояли професійні, чесні, порядні – дійсно НОВІ лідери. Але у таких немає ні коштів, ні агресивного нахабства, щоб увійти в нинішній політичний процес. Це роблять загартовані боротьбою досвідчені політики, які на цій політиці вже заробили великі гроші, і гаряче прагнуть заробити ще більші.

Друга проблема, тісно пов’язана з першою, але ще болючіша. Створення Громадських рад при органах державного управління могло б стати ефективним інструментом формування громадянського суспільства в Україні. Для цього важливо усвідомити всім нам кілька важливих тез.

- Громадянське суспільство – це таке суспільство, де до 10-15% населення беруть участь у процесах управління країною, зокрема через такі ради.

- Громадські діячі вбачають свою роль не в боротьбі із владою, а в ефективній взаємодії з нею заради  вдосконалення життя суспільства.

- Метою громадських діячів є життя громади, його якість, а не приведення до влади того чи іншого політика.

Цьому теж треба навчитись. Але за умови, коли вже на етапі створення Громадські ради перетворюються на інструмент політичної боротьби – така перспектива є дуже віддаленою.