ЩОДО ПРОБЛЕМ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Кнігавко В.Г., доктор біологічних наук, професор

Проблеми освіти в Україні проявляються в усіх аспектах її функціонування, а саме: організації, матеріальному забезпеченні, якості навчально-методичного забезпечення, кваліфікації викладачів,  правовій базі. Це стосується як середньої, так і вищої освіти, але ці два напрями освітнього процесу мають свою специфіку і тому їх треба обговорювати окремо.

Почнемо з середньої освіти. Основною проблемою тут є відсутність достатньої мотивації як для вчителів, так і для учнів. Заробітна платня вчителя не дуже висока, це часто приводить або до залучення у навчальний процес осіб з недостатньою кваліфікацією, або до корупційних дій, пов’язаних, зокрема, з необ’єктивним оцінюванням знань учнів. Крім того, учнів, як би погано вони не вчились, по завершенню року навчання зазвичай переводять до наступного класу, хоча підґрунтя для вивчення матеріалу наступного навчального року не закладено у попередньому році, а це майже завжди унеможливлює подальше ефективне навчання.

Найближчим часом  розв’язати проблеми покращення матеріального забезпечення вчителів навряд чи можливо. Тому дії з підвищення рівня освіти школярів можуть ґрунтуватися лише на посиленні контролю, в тому числі – і громадського, над усіма компонентами навчального процесу в школах. Вважаю, що необхідно:

1. Повернутися до практики, що має жорстко виконуватись, за якої учень, що має незадовільні річні оцінки з якоїсь (якихось) навчальної дисципліни та не пересклав ці оцінки до початку нового навчального року, не переводиться до наступного класу.

2. Створити комп’ютерізований центр (або регіональні центри) при міністерстві освіти…, у якому не рідше одного разу на три роки вчителі мають підтверджувати свою кваліфікацію. В наших сучасних умовах робота такого центру (таких центрів) може бути пов’язана з корупцією. Тому необхідним є постійний контроль громадських організацій за роботою цього центру (центрів).

Що стосується навчально-методичних матеріалів, то вже багато писали про помилки в тих чи інших підручниках. Мені довелося знайомитись з існуючими підручниками з фізики різних авторів. З усією відповідальністю можу стверджувати, що в них є або помилки, або неточності. Але! Вважаю, що помилки у підручниках – це найстрашніша проблема у навчанні. Пригадую, як за радянських часів відомому академіку запропонували написати новий шкільний підручник з фізики. Цей академік відмовився зі словами: «Я боюсь развратить молодежь. В школьном учебнике должно быть выверено каждое слово».

Перед тим, як підручник буде дозволений до друку, з ним мають ознайомитися рецензенти. Але зараз часто автори підручників самі домовляються з майбутніми рецензентами і ті дуже поверхнево розглядають тексти цих підручників, що аж ніяк не сприяє їх високій якості. Раніше буда інша практика. Підручники розглядалися не рецензентами, а колективами відповідних за напрямом кафедр. У передмовах деяких старих підручників можна прочитати, що вони розглядалися, наприклад, на засіданнях Ленінградського фізичного товариства. Тобто ставлення до рецензування підручників, а отже і їх якість, були значно кращими, ніж зараз. Тому вважаю за необхідне для підвищення якості шкільних підручників розміщення макетів таких  підручників на сайті міністерства освіти… з можливістю їх серйозного обговорення фахівцями і прийняття їх до друку тільки за результатами такого обговорення. Дуже важливою при цьому може бути роль громадських організацій освітнього напряму.

Переходячи до проблем вищої освіти треба спочатку підкреслити один з важливих аспектів різниці між середньою та вищою освітою.

Середня освіта має за мету досягти певного рівня універсальної (неспеціалізованої) освіченості всіх громадян країни.

Вища освіта існує для того, щоб забезпечити суспільство визначеною необхідною кількістю висококваліфікованих фахівців.

Тому саме у вищій освіті особливо важливою є проблема відбору до ВНЗ найкращих випускників шкіл та проблема контролю якості їх навчання, оскільки суспільству потрібні фахівці, а не люди з дипломами фахівців.

У вищій медичній освіті зараз існує система ліцензійних тестових іспитів «Крок 1», «Крок 2», «Крок 3». Студенти медичних ВНЗ складають Крок 1 після завершення навчання на ІІІ курсі, і їх не переводять на IV курс, якщо Крок 1 не складений. Крок 2 складають наприкінці VI курсу (V курсу у студентів-стоматологів) перед державними іспитами, до яких допускають тільки тих студентів, що склали Крок 2. Крок 3 складається в інтернатурі.

Ця система добре зарекомендувала себе і її слід впровадити в усіх ВНЗ міністерства освіти… Мабуть, в цих ВНЗ слід запровадити двохрівневий ліцензійний іспит. Перший рівень проводити перед присвоєнням кваліфікації «бакалавр», а другий перед випускними державними іспитами.

Дуже важливим для вищої освіти було б вдосконалення закону про вищу освіту. Зокрема вилучення з закону очевидної нісенітниці, яка встановлює співвідношення між кількістю студентів, що навчаються за бюджетні кошти, та кількістю студентів, що навчаються на контрактній основі за власний кошт. Що поганого в тому, що людина хоче підвищити свій рівень освіти та готова за це заплатити? Навіщо штучно обмежувати можливість одержання вищої освіти для таких громадян? Люди підвищують рівень своєї освіти. Це добре для них! Люди сплачують за це гроші. Це добре як для вищих навчальних закладів, так і для держави в цілому! Особисто я не розумію мотивів існування у законі України про вищу освіту зазначеної норми.