Михайло Гречка – керівник геополітичного «Центру «Євро-Азія» - III тисячоліття»

Територія України для конфронтацій чи взаємодії цивілізацій?

Те, що відбувається в сучасній Україні є результатом не одних лише політичних, економічних, кадрових і інших криз, які її охопили й продовжують охоплювати, але і тих довготривалих причин, про які замовчується. На одній із них, геоглобальній, я зроблю наголос – вона чомусь, умисно чи ні, не називається, хоча для уважного погляду існує і, на мою думку, є чи не основною.

Тепер вже очевидно, що вона стала й підґрунтям тяжкого для України стану – від політико-економічних і соціальних негараздів, до непримиримих протистоянь і конфліктів, потім від геополітичних спочатку претензій, до військових дій, навіть агресії, з тимчасовою втратою території. Йде вже не дрібна війна… Така біда ще не цілком усвідомлюється. Різні проблеми і повсякденні турботи відкинули на другий план розуміння недосконалості світу, в якому живемо. В ньому все ще привалює постійне переслідування своїх інтересів, в т.ч. за рахунок інших.

Отримавши незалежність, Україна стала реальною спадкоємницею Київської Русі, а українці – спадкоємцями її території і її нащадками, які продовжують представляти древню слов’янську спільноту і, безперечно, її цивілізаційні основи. В ті далекі часи, до початку дроблення її території, а потім захвату і підкорення народу, це добре розуміли. Розуміли ще й тому, бо відчували себе в органічній єдності. Чому сталося дроблення? Чи самостійним було рішення щодо розподілу земель Київської Русі? Про це колись все ж скажуть своє правдиве слово історики, проте результат добре відомий. До того ж очевидно, що місцезнаходження України, завжди розвинутий її інтелектуальний потенціал, людські і природні ресурси всякчас були бажаними й іншими. Тож все воно впливало і продовжує впливати на хід надзвичайно багатої, хоча й багатостраждальної, її історії. Вона засвідчує і хазарський, і руський каганати, і причетність до мусульманської, європейської і євразійської цивілізацій, але знову ж таки з чисельними протистояннями, конфліктами, війнами, окупацією й анексіями її земель, що призводило до величезних втрат, розрух і, безумовно, обезкровлення й послаблення народу. Появам такого стану не сприяли й численні переселення і імміграційні потоки з території України, а також сплановане, для змішування, метисації, її заселення та застосування механізмів підміни політеліт. Тобто, цілісність і єдність української спільноти розпорошувалася, її ідентичність руйнувалася, розривалися і знищувалися родові лінії, самі їх ознаки, замовчувалися системи цінностей, звичаї, традиції предків і сама природна сутність не простого українського етносу. Згідно закону життя, віками переслідуваний народ повинен був деградувати, втратити свою ідентичність, культуру і накопичені знання. Але такого не сталося, хіба що вплинуло на стан його характеру: поряд з відкритістю, присутні велике співчуття до всього і пристосованість.

Мені можуть заперечити, мовляв, таке відбувалося не з одним українським народом. Так. Але класичне географічне і дійсно геополітичне розташування спочатку Київської Русі, а потім України стало чи не найголовнішою причиною подібного. Особливо в останні часи, коли країна отримала незалежність. Декілька століть вона розглядалася як європейське розширення, тепер – східне. Тож знову її територія і народ опинилися в обхваті непримиримих чомусь трьох світових цивілізацій: західноєвропейської (атлантичної), євразійської і мусульманської. Непримиримих певно й тому, бо все ще лишаються як світ тиранів, хоча давно вже інакші – інтегруючи, частково й злилися. І понині простір України розглядається ними, нажаль, як поле стратегічного їх протистояння. Тому територія і народ перебувають під постійним контролем – їх представники слідкують за найменшими в них перемінами.

Ще у ХХ ст., особливо після закінчення другої світової війни, стала проголошуватися, ніби то для існування єдиної Європи, геополітична ідея застосування лінії розподілу від Північного моря через Чорне і його проливи до Перського заливу. У відповідь, після розвалу СРСР, з’явилася паралельна вісь з претензією на все східноєвропейське слов’янство – від Калінінграду через Україну до Криму. В часи, коли Україна не реально визначалася зі своїм геополітичним напрямком, до того ж утримувалася біля Росії ще й Кримом, її особливо не чіпали. Коли ж визначилася, у геополітично-економічний вузол гибельного протистояння цивілізацій на території України втягуються й інші світові держави і міжнародні органи. Але ж Європа і Азія, Схід і Захід це не два цілком інші протилежні світи, тим більше, як зазначалося, вони стають дедалі більш інтегрованими. До того ж звісно, що конструктивна їх взаємодія завжди приводила до бажаних успіхів. Прикладів спільної їх взаємодії досить чимало і серед них – це шлях із варяг до греків (балтійсько-чорноморський) і Великий «шовковий шлях», від Китаю в Європу, а в зворотному напрямку – «хлібний шлях». Чому б їм знову не розпочати на оновленому «Шовковому шляху» спільний проект будівництва Керченського морського підземного тунелю-шляхопроводу для блага своїх народів? Він же скорочує цей шлях на більше ніж тисячу кілометрів? До того ж Україна перебуває на магістралі Сходу і Заходу.

Тут ми підійшли до питання, для чого конфронтації? Адже, здається, людство йде до досконалості. Проте добре не зовсім розуміли, що за протистоянням ховаються інтереси і егоїзм вузького привілейованого кола, прагнення якого не лише до одного матеріального благополуччя, а, в першу чергу, до чисто біологічного виживання. Тож дивне протиборство на території України має не лише внутрішній характер, воно несе загрозу для країни в цілому. Ще й тому, що гаранти безпеки України перебувають в конфронтації, до неї, як самостійного суб’єкта, проявляється неповага і навіть приниження, а її територія  розглядається вже як розподілене поле (називають й мостом або буфером). Чи не звідси і ті часті зміни діючих осіб зі слабкими і не самостійними «ксеноелітами», змінами в ній форм управління з аморфними структурами, в т.ч. розрухи? Звідси певно й те, чому Україна продовжує губити свій технологічний, економічно-культурний і особливо політичний розвиток й ігнорується вітчизняна геополітична дійсність, практика і традиція. Ось чому досить важливо повернутися до своїх родових ліній, поважних родів, в т.ч. найвищого рівня, до своїх першоджерел і дійсно своєї історії, доброякісної освіти і культури, вироблених поколіннями предків, щоб добре розбиратися й в мікро і макрорівнях політичної карти світу – хто є хто і для чого.

Що ж до України і її народу, як і до протистояння сучасних цивілізацій, склалася не вірна уява - ті ж таки мінусові фактори мають особливе значення й в стратегії боротьби за мирне і достойне життя. Географічне положення України надає їй також переваги і перспективи використання унікального свого розташування в центрі Європи. Не замкненість ж її території, як континентальної держави, з масовою інтенсивною інфраструктурою транспортно-комунікаціонною логістикою дозволяє вести розумну співпрацю, щоб наповнювати і свої, і необмежені ринки Сходу і Заходу. Але головне не в цьому і навіть не у військовій її силі – у духовній. Що ж з тією духовністю, запитають? Саме в ній енергія життя, якості, міць людини і передані нам воля і віра предків! В епоху Водолія до України, як Тільця, і до її народу, як вагомої частки слов’янського субетносу, повертається їх духовно-енергетичне поле. Тож і їх місія - збереження життя на планеті Земля. Революційно нічого не відкидаючи, розповсюджуючи на основі духовності людяність і доброзичливість, привнести у взаємини всіх сторін дійсно цивілізаційні стосунки. Загроза реально нависаючої над людством тотальної загибелі примусить перейти на такі стосунки. Небезпека життю і страх смерті нададуть тих сил і ту волю, що сприятимуть в перемозі нового життя. Розповсюджуючись скрізь, виникне цілком інша атмосфера взаємовідносин, яка, без сумніву, охопить й ліпших представників країн Сходу-Заходу і мусульманського світу. Синдром незвичного для людського роду протистояння зникне, пріоритетами стнуть консенсус і взаєморозуміння.

Безумовно, сплинуть роки, але то будуть вже інші люди, з новим світоглядом і новою парадигмою життя. Разом з ними й існуючі суспільства плавно змінять свої форми і типи свого буття.