МИ

Навіщо ми тут, Україно моя?
Кому тут потрібно: життя – не життя,
Безсовісно, жадібно, без каяття
У злидні втоптати щоденне буття?

Навіщо тут ми, Україно моя?
І ті, що спотворюють сенси життя:
Де жінка  – не мати, де роду нема,
Де зашморг байдужий у блазня – ярма.

Де геній спокуси кидає сміття,
В омані нещадній розпусти – вбрання;
Де думка розбещена з смертю зрослась,
В безодню криваву затягує нас.

Згуртуємось разом на виклик війні,
Нам мир здобувати на рідній землі!
Доктрини підступні руйнуймо набатом:
«Ми наших дітей не дамо убивати!».
Сльозами вкарбуємо в вічність табу,
Печать заборони на вражу жагу.

З`єднаємо волю у лоні життя,
Збудуємо гідне своє майбуття!
Кому, як не нам, рідним дітям твоїм,
Піднести тебе, Україно, з колін!