Величезною проблемою, з якою ми прямуємо в майбутнє, постає крайній індивідуалізм. В суспільстві одноразових предметів, разових відносин, коли особиста свобода зводиться в абсолют, в людини не залишається нічого, окрім її самої. Все інше стає для неї товарами і послугами, які вона споживає, не замислюючись про їх подальшу долю. Така людина втрачається для суспільства. Спільнота стає ілюзією…

Інформаційний привід: Дмитро Захаров. Майбутнє без Суспільства чи Суспільство без Майбутнього? 

Якість психосоціального простору як передумова безпеки спільноти

Анотація: В статті здійснюється спроба оцінити якість психосоціального простору. Надаються критерії того, коли інформаційна дія набуває патогенного характеру і здатна призвести до масової травматизації молоді. Обстоюється думка про гуманізацію інформаційного середовища як необхідні та достатні умови безпеки молодіжної спільноти.

Ключові слова: інформаційне середовище, психосоціальний простір, культура, соціальний капітал, суспільна безпека.

Постанова проблеми та актуальність: Аналіз стану сучасної культури показує, що стихійна орієнтація на видовищні ефекти, які обслуговують примітивні інстинкти і слабкості людської психіки, введені в ранг еволюційного закону уявлення про необхідність конкурентної боротьби і природного відбору шляхом виживання найсильнішого у всіх без виключення сферах життя. Це призвело до загострення соціальних проблем, породило девіантність та делінквентність в таких розмірах, які вже виходять з-під контролю. Назріла необхідність визначення критеріїв того, коли інформаційна дія набуває патогенного характеру і здатна привести до масової травматизації молоді та демократичних процедур їх впровадження.

Можна сказати, що соціальний простір – це силове поле, створюване взаємодіючими індивідами, але разом з тим це особлива (системна) якість, відсутня в самих індивідах, яку має, наприклад, держава, право, звичаї, мораль і т.д. В індивідах є лише його елементи у вигляді засвоєних соціальних ролей і цінностей.

Технологія формування соціальних структур аналогічна формуванню особистості. Ціннісно-орієнтована соціальна дія, повторюючись багато разів, перетворюється на дію звичну, традиційну, тобто формує соціальну структуру. У такому вигляді вона закріплюється механізмами звички, звичаю, традиції, моралі, ритуалу, інструкції, закону. Таким чином, соціальна структура - це механізми підтримки стійких форм соціальної дії, створювані в процесі повторення дій. Дії, що повторюються, формують структуру, яка направляє подальші дії, контролює їх.

Культура - це сукупність стійких форм соціальної взаємодії, закріплених в нормах і цінностях, засобах комунікації, що передається від покоління до покоління. Вона значною мірою є похідною від статусних позицій її носіїв, але в той же час, маючи більш-менш значний степінь автономії, робить і зворотний вплив на соціальну структуру та соціальну мобільність. Структуру соціуму можна уявити як динамічну ієрархічну єдність. Соціальна динаміка відбувається за рахунок представництва різних психологічних типів та їх взаємодії, але «кристалічну решітку» створюють традиції. За допомогою традиції спільноти виражають і стверджують себе. Це синтезовані, підпорядковані національному ідеалу духовні цінності, вірування і відповідні їм форми поведінки. Дотримуючись традицій оточення, у якому живе, людина виражає свою солідарність, ідентичність з ним. Нація може опинитись у такій соціально-політичній ситуації, яка не відповідає істотним якостям її характеру. Саме у такій ситуації опинилась українська нація у соціалістичний період своєї історії і не вийшла з неї за роки національної незалежної держави. Так сталося, що в ХХ столітті наш народ попав під вплив небачених раніше соціальних експериментів: комунізм, фашизм, фанатизм і екстремізм. Ніхто не буде сперечатися, якщо я скажу, що соціальний організм нації – хворий. Втрачені соціальні орієнтири. Якось стало забуватися, що кожна верства населення та кожна професійна спільнота повинна відігравати свою функцію в житті суспільства. Особливо небезпечним вбачається те, що за політичними баталіями втрачають свою стратегічну функцію освіта, наука та релігія.

В процесі аналізу суспільних відносин все частіше звертаються до категорії соціального капіталу. Соціальний капітал – це потенціал взаємного довір’я і взаємодопомоги, сформований в міжособовому просторі.

Об’єм соціального капіталу вимірюється зазвичай за двома показниками: індексом довір’я і членством в суспільних об’єднаннях. Принциповою ознакою, за якою можна судити про можливості розвитку цивільного суспільства в тій або іншій країні, є здатність її населення до самоорганізації. Окремим критерієм розвитку соціального капіталу, на нашу думку, є рівень соціально-психологічної безпеки особистості.

Суспільство повинно виконувати функції зв’язку людини і держави, своєрідного третейського судді в їх відносинах. Воно зобов’язане відреагувати на будь-яке звертання громадянина з приводу посягань на його особисту, суспільну або державну безпеку. У свою чергу, держава повинна заохочувати включення суспільства в забезпечення безпеки. Між ними йде постійний діалог з приводу безпеки, перерозподіл функцій від держави до суспільства і навпаки. Суспільство повинно виконувати функції суспільного контролю і за особою, і за діяльністю державних органів. Коли громадянин і держава порушують встановлені норми, суспільство зобов’язане застосовувати до них свої адекватні заходи. Оскільки за всі помилки держави розплачується суспільство, тому воно має право запитати з неї, призвати до відповіді.

Суспільна система безпеки повинна утворюватися і здійснюватися членами суспільства та їх об’єднаннями. По суті вона є сукупністю суспільних, недержавних структур, що діють в різних сферах безпеки і мають свої задачі, функції, регулювання, управління, забезпечення. Основа її – самоорганізація всіх членів суспільства, стурбованих безпекою країни і кожного громадянина.

Суспільна безпека пов’язана з соціальною стабільністю суспільства і економіки, ефективною соціальною політикою, розгалуженою мережею соціальних служб в різних сферах.

Як відомо, задачі суспільної системи безпеки, це: захист життєвого простору суспільства; контроль над владою; контроль за інформаційними потоками і дією.

В сучасних умовах неможливо кожному відкривати закон Архімеда або перевіряти щоразу таблицю Менделеєва. В результаті велика частина інформації, яка використовується людьми - це інформація, отримана від експертів і прийнята на віру. Так сталося, що експерти тримають у своїх руках духовну владу в суспільстві, мають можливість маніпулювати рештою людей, за допомогою надання їм життєво необхідної інформації, яку неможливо перевірити ще раз в повному обсязі і яку через це доводиться приймати на віру. Значною мірою якість сучасного психосоціального простору визначається якістю інформаційного поля, що знаходиться під владою ЗМІ і якістю прямої соціально-психологічної взаємодії людей. Важливими залишаються ролі традицій та норм.

В основу здорової інформаційної політики та профілактичних дій, пропонуємо покласти основні уявлення соціальної психології про структуру особистості, про мотивацію і психологічний вплив на індивіда. Окрім цього необхідно взяти головні принципи сучасної соціальної психології, доведені на значному дослідницькому і експериментальному матеріалі за останні десятиріччя. Це: принцип нерівномірності психічного розвитку; принцип впливу ситуації на людину; принцип суб’єктивної інтерпретації і конструювання соціальної реальності; уявлення про психіку індивідів і груп як про психодинамічі системи; уявлення про вплив на дитину передчасної або надлишкової інформації; цілісність психіки індивіда і цілісності психіки соціуму; особливості розвитку особистості та емоційно-вольової сфери в дитячому віці.

Принцип впливу ситуації дозволяє зрозуміти, що індивіди здебільшого пристосовують свою поведінку під сприймані якості соціальних ситуацій, ніж реалізують якісь індивідуальні якості і особову активність.

Активність, що індивідуалізувалася, виявляється в значній мірі похідною по відношенню до соціальних чинників. Таке співвідношення не є жорстко, однозначно детермінованим, але відображає фундаментальну тенденцію, характерну для поведінки більшості людей в більшості ситуацій, що реально складаються.

Соціально-психологічна взаємодія містить велику питому вагу психологічного впливу. Проте, психологічний вплив буває конструктивним і деструктивним. Ідеї, направлені на зміну природного когнітивно-емоційного балансу, примушують людей підвищувати планку рівня домагань, порушують енергетичний обмін, що призводить до руйнування природного устрою життя і емоційних зв’язків, а значить, є деструктивними.

Недотримання необхідних правил психологічного захисту засобами масової комунікації призводить до широкої трансляції психотравмуючих чинників і, як наслідок, масової травматизації населення, віддалені наслідки якої, за наявними даними, ще гірше ніж безпосередні емоційні реакції розчарування, страху або гніву.

Згідно психологічним дослідженням, інформаційна дія набуває патогенного характеру і здатна привести до масової травматизації населення у випадках актуалізації страху смерті, безпорадності і відчуття вини [1, 2].

В зв’язку з цим Проніна О.Є.[3] пропонує вважати неприйнятним, зокрема:

• зйомку людини «зненацька у момент» гострого горя і відчаю;
• показ людини в ситуації приниження, що ображало її людську гідність;
• демонстрацію тортур, морального і фізичного знущання;
• пряме або непряме виправдання дій агресора, що з’явилися причиною страждань жертви;
• показ торжества і безкарності насильника (чи це конкретні особи, чи соціальний суб’єкт);
• надання слова в ефірі насильнику (що побічно «легалізує» його дії);
• пряме або непряме звинувачення або осуд самої жертви;
• заклики до колективного покаяння і спокутування;
• сарказм або гумор за адресою жертви.

Форма представлення потенційно стресогенної інформації засобами масової комунікації повинна відповідати ряду умов, що забезпечують мінімальний рівень психологічного захисту населення:

• конструктивне представлення проблеми (показ людей в стані активного опору, реальної діяльності в подоланні виниклої ситуації);
• аналіз можливих способів конструктивного подолання труднощів;
• інформування про хід вирішення проблеми, аж до її остаточного вирішення (про що часто забувають повідомити засоби масової інформації);
• надання психологічної підтримки потерпілим і учасникам рятувальної операції (демонстрація соціального схвалення і допомоги).

Порушення цих правил може служити показником наявності мотивів, що не мають відношення до вільного розповсюдження інформації, направлених на досягнення емоційного і психологічного контролю над особою. І це у свою чергу викликає саморуйнівні процеси в наймасовішій комунікації: актуалізацію неадекватних психологічних захистів у аудиторії (уникнення, заперечення, регрес, психотичні реакції), втрату довір’я до джерела інформації, блокування здатності конструктивного мислення і т.д., аж до редукції основних функцій масової комунікації, окрім елементарного емоційного зараження і каналізації афекту.

Висновки. За даними наших досліджень та на основі результатів фокус-групи, проведеної з експертами в грудні 2005 р., деструктивними для психіки людей є наступні ідеї, розповсюджені у засобах масової інформації та в рекламі:

1. Нагнітання тривожності і страхів. Це вибиває людину із звичного стилю життя, провокує до прийняття необґрунтованих рішень, порушує соціальну адаптацію.
2. Демонстрація переживання задоволення при споживанні рекламованої їжі закріплює цінність таких переживань, сприяє виникненню залежності.
3. Порушення логіки, просування текстів з алогічними висновками є деструктивним особливо для дитячого та підліткового віку, оскільки впливає на процес формування когнітивної сфери.
4. Надактивна мотивація до діяльності та успіху. Наслідування стереотипів сучасного успіху призводить до порушення природного когнітивно-емоційного балансу.
5. Створення смислового дисонансу між етнокультурними цінностями і пропагованими ідеями. Порушення етнокультурної ідентичності.
6. Зміна смислового навантаження на слова, перекодування мови.
7. Протиставлення одну одній окремих груп людей. Створення образу ворога, розрив природних теплих емоційних зв’язків спільноти та громади.
8. Відверта брехня, неточності, граматичні помилки, жаргон.

Оскільки у людини немає генетичних програм поведінки, які ретранслюються кожною особою в процесі життєвого циклу як у вищих ссавців, то вона вимушена структурувати свій простір і час відповідно до зразків заданих соціально, тобто зовнішніми по відношенню до індивіда умовами. Висока культурна ідентичність сприяє прояву соціальної залежності в нормі. Пошана традицій, почуття обов’язку, наслідування національних ідеалів укріплює особу, вселяє в неї упевненість в правильному напрямі шляху самореалізації. А соціально-культурне середовище, наповнене дезорганізуючими спонукальними стимулами, сприяє патологізації психіки, у тому числі і розвитку різних форм психічної залежності.

Міркуючи про критерії конструктивності і деструктивності в психосоціальному та інформаційному середовищі, ми дійшли до висновку, що жодна наукова та соціально-політична діяльність у гуманітарній сфері не має права на існування без врахування її етичних та моральних аспектів. Гуманізація інформаційного середовища – це ставлення до людини в першу чергу, як до істоти духовної з усіма наслідками, що з цього випливають.

Література:

1. Лепский В.Е. Субъектно-ориентированная парадигма СМИ: гармония информационной безопасности и развития России / Информационная и психологическая безопасность в СМИ: В 2-х т. Т.1: Телевизионные и рекламные коммуникации / Под ред. А.И.Донцова, Я.Н.Засурского, Л.В.Матвеевой, А.И.Подольского.-М.: Аспект Пресс, 2002. С.19-29.

2. Проблемы информационно-психологической безопасности /Под ред. А.В.Брушлинского и В.Е.Лепского.- М.: Институт психологии РАН, 1996. -100 с.

3. Пронина Е.Е. Психологическая экспертиза рекламы. Теория и методика психотехнического анализа рекламы. М., «РИП-холдинг», 2000.

Нефармакологічна залежність як виклик практичній психології та сімейному вихованню 

Ключові слова: нефармакологічна психологічна залежність, імморалізм, гіперопіка, гіперконтроль, співзалежність.

Мета статті: Обґрунтувати причинно-наслідкову модель виникнення нефармакологічних залежностей та існування методологічних проблем в сучасній практичній психології що до здійснення психологічної допомоги у названих випадках. Показати, як з порушенням морально-етичних норм спілкування в сім’ї відбувається динаміка сповзання до небезпечних, токсичних форм взаємодії і до психологічної залежності.

Так сталося, що внутрішнє переконання вимагає від психолога триматися насторожі і подалі від етичних імперативів і міркувань. На жаль, більшість психологів, в слід за 3. Фрейдом вважають, що моральність нерідко просто фальш, поза, прикриття істинної особи або – що майже те ж саме – зовнішній тиск, загальноприйнята форма, цензура.

З другого боку, не можна не врахувати, що психолог в сучасному українському суспільстві виявився тою соціальною та професійною фігурою, яка викликає велику довіру в населення, до нього звертаються і тоді, коли потрібен лікар і тоді, коли потрібен священик. Однак, про науковий рівень сучасної психологічної допомоги судити важко при наявності швидкісних курсів практичних психологів і відсутності чітких критеріїв успішності психологічної практики, ліцензування психотехнік, юридичного врегулювання стосунків психолога-практика та клієнта. Знайомство з роботою психологічних груп зустрічей, курсів розкриття потенціалу в бізнес-клубах, сеансами розвитку здібностей і т.п., на жаль, з безсумнівністю свідчить про тенденцію перетворення цих груп в об’єднання, з явно вираженими сектантськими особливостями. Характерна ознака цього – поява численних «гуру», «майстрів», «вчителів» і т.п.

Той безперечний факт, що в психологічній науці не існує єдиної всезагальної теорії психічного, численні психологи-практики трактують, вибираючи для себе школу психології, яка узгоджується з власним світоглядом і видають її клієнтам за істину в останній інстанції.

Такі умови провокують того, хто вступає на цей професійний шлях право на свою ні з чим не узгоджену думку, право на свою індивідуальну позицію, і що найнебезпечніше — на його, особисте, саме даного психолога право на свою теорію особистості. При цьому безумовним правом кожного є неприйняття культурних традицій народу, що дозволяли йому нормальне функціонування та відтворення спільноти протягом віків.

Так сталося, що одним з провідних принципів наукової психології та психологічної практики став «імморалізм» в ніцшеанському тлумаченні цього слова. Поступове сповзання нашого суспільства в психологію споживання не могло не зачепити і професійну спільноту психологів-практиків, які навчилися проводити рекламні кампанії своїх послуг в найкращих традиціях багаторівневого маркетингу. Якось поступово забулось, що практична психологія потрібна людині при наявності проблеми.

На перше місце вийшли „психологічні розваги”, різні семінари, тренінги, занурення. Сьогодні можна сказати, що в практичній психології вимальовується тенденція експлуатації інфантильних, слабких сторін людської природи з метою отримання клієнта. На нашу думку, це наслідок розриву психологічної практики з культурними та етичними нормами народу.

Разом з цим, можна констатувати й іншу тенденцію: в психосоціальному просторі зростає питома вага психологічних проблем, відбувається розширення меж норми за рахунок патології. Фармакологічна та нефармакологічна психологічна залежність виходить на перше місце і вимагає адекватного професійного супроводу.

Психологічна залежність – це саморуйнівний феномен психіки, який полягає в порушенні емоційно-вольової регуляції. Емоційно-вольова сфера залежної людини нездатна витримувати напруження повноцінного проживання різних аспектів життя і для відновлення почуття психологічної захищеності та рівноваги вдається до фармакологічного агента або до компульсивних (автоматичних) дій. Наслідками такого стилю життя є порушення соціальної адаптації, деградація особистості, загострення психічних та спадкових хвороб.

В наш час репертуар залежної поведінки досить широкий. Сюди відносять такі явища, як наркотична, алкогольна, культова, Інтернет-залежність, невротичне кохання, тютюнопаління та пристрасть до азартних ігор, залежність від комп’ютерних ігор, гіперсексуальність та трудоголізм.

Нами було проведено глибинне інтерв’ю з людьми, що звернулися за психологічною допомогою у зв’язку з культовою психічною залежністю (12), невротичним коханням (8), професійною деформацією особистості (5). У всіх випадках були виявлені факти психологічного насильства в батьківських сім’ях від деспотизму батьків до насильства «м’якого характеру», із спекуляціями відчуттям любові, обов’язку, провини і відповідальності. В ході психотерапевтичної роботи з нефармакологічними залежностями в кожному випадку виявлявся тихий, соціально-позитивний провокатор в особі одного з родичів, який або зловживав становищем старшої, авторитетної або значущої особи, використовував чужі сили, недоторканний запас емоційних сил іншої людини, для власного неадекватного самоутвердження за чужий рахунок, або для компенсації власного неврозу.

Необмежене бажання влади, гіперконтролю або гіперопіки по відношенню до найближчих родичів, ігнорування правом дорослих дітей або подружнього партнера на особистісне самовизначення, ось неповний перелік патернів поведінки співзалежного як провокатора залежності.

На основі великого клінічного матеріалу, сьогодні можна говорити про причинно-наслідковий зв’язок психологічного насильства та психологічної залежності. Насильницьке порушення задоволення базисних людських потреб в безпеці може в майбутньому проявлятися як адикція до їжі і до сексу. Насильницьке порушення задоволення соціальних потреб особистості викликає труднощі щодо самооцінки і соціальної самореалізації і наслідком може бути алкоголізм, наркоманія, Інтернет-залежність. Нетактовне втручання в задоволення духовних потреб саме в юнацькому віці може призвести до культової залежності або до трудоголізму.

Патопсихологічні наслідки для особистості в результаті неетичного ставлення до неї з боку найбільш значущого оточення з одного боку та ситуація, що склалася в нашій країні навколо здійснення психологічної допомоги примушують нас розглядати співвідношення етичних принципів та патологічних проявів особистості.

Мабуть, настав час нагадати собі та іншим, що професійна діяльність психолога належить до гуманітарної сфери і не може відбуватися поза моральних та етичних настанов. А також і те, що до теми обґрунтовування спільного предмету в психології та етики як науки зверталися відомі, авторитетні психологи. В своїх працях велику увагу етичному аспекту особистості приділяють Б.С. Братусь(1), В.В. Знаков,(3) Д.А. Леонтьєв(4), В.Д. Шадриков (6) та інші.

Як відомо, (5) структуру особистості в діяльнісному підході можна подати у вигляді чотирьох компонентів: а) спрямованість — це система стійких переваг і мотивів (інтересів, ідеалів, установок) особи, яка задає головні тенденції поведінки особи — “що людина хоче?”; б) здібності — індивідуально-психологічні властивості особи, що обумовлюють успішність її діяльності — “що людина може?”; в) характер — сукупність моральних і вольових властивостей особи, що виявляються в її відносинах: до людей, до речей, до справи, до себе — “що вона є?”; г) самоконтроль — це сукупність властивостей саморегуляції, пов’язана з усвідомленням особою самої себе. Воєдино зв’язуються екзистенціальними властивостями особи, що складаються з уявлень особи про саму себе, про сенс буття, про відповідальність, про своє призначення в цьому світі.

В тій чи іншій мірі всі ці блоки особистості в діяльнісному підході включають етичне вимірювання, яке ставиться в залежність від діяльності, від цілеспрямованої практики. Формовані в ході свідомої діяльності спрямованість, здібності, характер і самоконтроль, в ній і виявляються. Особистість розглядається в даному підході не тільки як суб’єкт діяльності, але і як суб’єкт життєвого шляху і як стійкий психічний склад людини. Вона самостійно організовує своє життя, несе за нього відповідальність, стаючи все більш вибірковою, визначеною і унікальною.

Етика як диференціальна онтологія (С.Л. Рубінштейн) вважає своїм відправним пунктом “розкриття необхідних передумов людського існування” [2; 359]. На основі принципу матеріалістичного монізму, розглядаючи людину в її свідомому і діяльному відношенні до світу, С.Л. Рубінштейн робить спробу зняти дуалізм індивідуального і суспільного, зіставлення боргу і потягу, включаючи їх в єдине життя людини. Основною задачею етики в зв’язку з цим бачиться “підняття людини на новий вищий рівень буття”, на якому вона отримає відповідне місце “в загальному взаємозв’язку явищ матеріального світу” [2]. Моральність, чеснота розглядається не як те, що знаходиться над реальністю, зовні дійсного життя, але як нормальне, властиве людині: “значення етики полягає в тому, щоб… розплющити очі людині на багатство його душевного змісту, на все, що вона може мобілізувати, щоб встояти, щоб внутрішньо справитися з тими труднощами, які ще не вдалося усунути в процесі боротьби за гідне життя”. [2; 365] Відношення до іншої людини виводиться з відношення до неї не як до об’єкту, але як до суб’єкта, і характеризується тим, що “оскільки людина існує як людина тільки через своє ставлення до іншої людини, то ставлення до іншої повинне бути таким же, як до себе”. [2; 390–391]. Тобто слідуючи саме “золотому правилу моральності” людина є людиною.

Тим часом, як справедливо вважав С.Л. Рубінштейн, “психологічний аналіз людського життя, направлений на розкриття відносин людини до інших людей, складає ядро достовірно життєвій психології. Тут, разом з тим, область “стику” психології з етикою” [2; 235]. Первинно етика є наука, яка “розкриває умови, яким задовольняють достовірно людські відносини, і потім вже формулює ці умови як норми поведінки, як вимоги, які повинні бути дотримані у відносинах між людьми” [2; 78].

Саме в цьому ключі можливе психологічне вивчення моральних якостей особи, етики як детермінанти поведінки людини. Моральність, етична поведінка як нормальне, як властиве людській природі може і повинне бути предметом психологічних досліджень та опорою психологічної практики.

Висновки:

Говорячи про тенденції сучасного суспільства, треба визнати, що все більша кількість людей, з одного боку, є цілком психічно здоровими, бо можуть ставити складну мету, бути діяльними, керуватися усвідомленими мотивами, досягати успіхів, уникати невдач і одночасно бути особистісно збитковими, не координувати, не спрямовувати своє життя до досягнення людської сутності, роз’єднуватися з нею, задовольнятися сурогатами та компенсаціями.

Згідно з клінічними даними та за результатами власної психотерапевтичної практики випадків нефармакологічної залежності, можна дійти висновку, що відхилення, невротичний розвиток особи тісно пов’язані з егоцентричною орієнтацією людини, тоді як найсприятливіші умови для розвитку особи створює протилежна егоцентричній – просоціальна орієнтація, що здоров’я особи найбільшою мірою забезпечує ідеал безкорисливого ставлення до іншої особи.

Необхідно пам’ятати, що сім’я – це лабораторія приватного життя людини, це єдине місце, де людина набуває власне людських рис, це те, що кожному з нас дано у вигляді життєвих умов розвитку і це те, що неможливо змінити. Особливості відносин членів сім’ї між собою виявляють себе практично у всіх інших сферах людської взаємодії у подальшому житті людини. В наш час так сталось, що якість морально-етичних стосунків в сім’ї стає індикатором психічної норми або аномалії, а в загальному віддзеркалює моральний клімат суспільства.

Професійна підготовка практичних психологів вимагає сьогодні опори на власні культурні традиції та морально-етичні принципи.

Література:

1. Братусь Б.С. К проблеме нравственного сознания в культуре уходящего века. // Вопросы психологии. — 1993. — №1. — С. 6–13.

2. Бытие и сознание. Человек и мир / С.Л. Рубинштейн. — СПб.: Питер, 2003. — 512 с.

3. Знаков В.В. Духовность человека в зеркале психологического знания и религиозной веры // Вопросы психологии. — 1998. — № 3. — С. 104–115.

4. Леонтьев Д.А. Очерк психологии личности. — М.: Смысл, 1993. — 43с.

5. Мясищев В.И. Психология отношений / Под ред. А.А. Бодалева. — М.: Изд-во Института практической психологии, 1995 — 365с.

6. Шадриков В.Д. Происхождение человечности: Учебное пособие для высших учебных заведений. Изд. 2-е, перераб. и доп. — М.: Логос, 2001. — 296 с.